?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry Share Next Entry
Прогулянки у Високих Татрах
Я
horun
Gory tak - gorale nie !!!

Гори так – гуралі ні !!! («гуралі»- польські гуцули).
Високі Тарти похід
Таким епіграфом починаю цей звіт не з проста….А може й просто так :-).
Ніііі…., у нас не було ніяких проблем з «гуралями», все пройшло чудово.
Фраза сподобалась, от з неї і почав. А вам хіба ні?
Вона була однією з найуживаніших в нашій маленькій кумпанії під час подорожі Високими Татрами.
Ну і щоб бути до кінця чесним, то слід зізнатися, що це словосполучення було запозичене з форумівського підпису одного з учасників польської інтернет-туристичної спільноти, за що йому спасибі – повеселив.

Та повернемося таки до нашої подорожі. Отже…
Задум поїхати в Татри, та ще й Високі, та ще й «європейські креси» витав у повітрі давно.
Ще б пак, я ж за євроінтеграцію, а в матінці Європі ще не бував. Треба було різко виправляти цей дисбаланс, щоб потім предметно доводити опонентам, для чого ж нам потрібно туди. Цього року карта лягла, компанія зібралася і ми поїхали.
Одразу скажу скептикам: «Там не все ідеально, та значно краще ніж у нашого східного «старшого» брата»». (Про недоліки див. нижче)
Ця різниця відчувається вже на етапі підготовки. Бо коли їдеш в гори на схід, то часто натрапляєш в неті на статті про проблеми туристів з місцевими, з представниками силових структур, з таксистами  і т.д. Хоча, варто відмітити, тут повністю відсутні проблеми із пересіченням самого кордону, з візами і т.д. – пускають всіх.

ВІЗА (буде багато букв, можна і пропустити. Хоча може знадобиться комусь для пробивання візи)
З Європою все навпаки. Тут головна проблема – це на законних підставах потрапити за шлагбаум, а вже там… жити можна. Міліція, чи то пак, поліція - доброзичлива, ДАЇ-шники – невидимки, аборигени – життєрадісні і усміхнені, персонал в харчевнях, схроніськах і т.д. – професійний і не набридливий, таксисти – адекватні і т.д.
От тільки заковика – шенгенівський штампик в закордонному паспорті.
Як же ж його отримав я – про це далі.
Між іншим, двоє інших учасників мандрівки мали річну шенген-візу, бо один працює з поляками, а інший – «настройщик контрабасів», і таке буває :-).
 
Візову анкету заповнював через Інтернет (https://secure.e-konsulat.gov.pl/).
Тут є варіант заповнення українською або польською мовами, є і інші. Але будьте уважні, бо в українському варіанті є пункт «Номер внутрішнього паспортy», насправді, тут мається на увазі ваш ідентифікаційний код. На польській версії це чітко вказано. Для чого зроблена така прикра помилка – не знаю, але певно не з проста… (тут мав би бути багатозначний смайлик).
 
Там же ж є можливість вибрати варіант «крайова віза» або «шенген».
Крайову, напевно, отримати легше, особливо, якщо вперше їдеш до Польщі. Але в моїй ситуації довелося заповнювати формуляр на шенген, бо крайова сторінка постійно «глючила» і видавала помилку – це теж певно не з проста (про смайлик вже не нагадую).
 
Так само там є сторіночка із бронюванням коридору відкриття візи. Див. тут: https://secure.e-konsulat.gov.pl/Uslugi/RejestracjaTerminu.aspx?IDUSLUGI=8
 
Ціль візиту до країни у мене була туристична, про що я чесно вказав у анкеті. Якщо ви зробите так само, то будьте готові і до наступного кроку – бронювання проживання в готелях на період вашого перебування – так вимагають правила.  
При здачі документів на візу у вас спитають не тільки документальне підтвердження броні, а й підтвердження з банку, про оплату такого проживання. Підтвердження має бути факсове  і бажано на термопапері (старіша версія факсових апаратів). Тому одразу шукайте проживання в Польщі, контактуйте з ним, хай виставляють рахунки, оплачуйте їх і т.д. Не забудьте підтвердження проплати і щоб там було вказане саме ваше прізвище.
Ми знайшли туристичну фірму при ПТТК (то така поважна туристська польська організація) і вона нам це діло позаброньовувала, а знайома в Польщі перекинула гроші через банк (економія оплати з України, хоча певно не дуже велика)
 
Якщо у вас ціль візиту інша і ви про це сказали у формулярі, то там свої «замути» з документами, про що можна дізнатися на тому ж сайті.
 
Тривалість візи вибрав мінімальну із запропонованого – 15 днів, бо їхав вперше і думалося, що це збільшить шанс її отримати.
 
Ще є момент з підтвердженням вашого матеріального достатку. Тут можете попередньо відкрити депозит у банку, і за невеличку суму (десь 30 грн), отримати звідти довідку, що у вас там є депозит. ЇЇ теж берете в посольство. Або довідку про зарплату – для найманих працівників або … варіантів багато і тут вже хто на що гаразд.
 
Отже, анкета заповнена, відправлена.
Вам на пошту прийде її заповнений варіант із додатковим листочком, де буде вказано час і день вашого візиту до посольства – на здачу документів.
 
Коли настав цей день, берете з собою весь перелік необхідних документів (див. на тому ж сайті), друкуєте анкету і додатковий листочок  та рушаєте до посольства.
 
На 735 слові цього тексту закінчую теоретизування-повчання і далі буду розказувати як було саме у мене (слова рахувати не раджу, це не так принципово).
 
Сів у потяг в Тернополі, приїхав до Львова о 8.00 (жителі Західних областей подають документи у Львові, а інші – в Києві. Інформація щодо поділу по областях неточна, але десь приблизно так).
У Львові спочатку пробував сам знайти посольство на вул. І.Франка, 108, але після годинних блукань-прогулянок по місту взяв таксі і за 25 гривень доїхав до посольства.
 
Там людей тьма.., черги.., бігають «рішали», які за сто гривень обіцяють провести без черги. Та ви не напружуйтесь, знайдіть свою чергу – «на подачу документів». Я спочатку став у чергу «на видачу документів», та вчасно передислокувався.
В новому місці сконтактував з людьми, вияснив, приблизно, свою часову групу (мені було призначено на 11.15) і тримаючись цієї групи, почав поступово просуватися до бравого польського вояки, який запускав людей до посольства.
 
З розмов сусідів дізнався, що зараз тут просто рай, а от колись - було справжнє пекло: люди в чергах стояли по кілька днів, «рішали» заробляли шалені гроші. Та після введення часових коридорів настав лад: людям добре, а «рішали» на мілині.
 
Черга була велика, та просувалася швидко і за 30 хв наша часова група підійшла до пропускного пункту. Одинадцятої  ще не було, та всі попередні часові групи були запущені і нас запустили також.
При вході до посольства вимикаєте телефон, полісмени сканують вашу сумку і запускають у внутрішній дворик посольства, де знову черга. Тут вже під скляним дашком і в тіньочку. На стовпах висять списки послідовності подачі документів у віконечко. Аналогічні висітимуть і біля віконечок, поскладати можна і там. Послідовність - це важливо.
Ця черга теж рухається доволі швидко і з нею ви потрапляєте до будівлі посольства, де знову займаєте чергу до одного з багатьох віконечок.
Приміщення побудоване у формі букви «П» і найменші черги традиційно в лівому крилі за поворотом (цих віконечок не видно при вході).
 
Якщо у вас все в порядку з документами, то ви їх здаєте, отримуєте жовтий листочок, на якому вказано дату і час вашого візиту в посольство вже за візою і своїм закордонним паспортом. Після виходу з посольства ідете в неподалік розміщений Кредо-банк і оплачуєте консульський збір – 35 Євро. Оплачувати можна тільки в Кредо-банку і зробити це бажано протягом дня здачі документів.
 
Якщо документи прийняли, то у вас великий шанс на відкриття візи. За статистикою, після прийняття документів, відмовляють тільки 4 %.
 
В ситуації зі мною все було трохи складніше, бо спочатку їм не підійшло роздруковане з нету підтвердження проплати броні. Довелося екстрено організовувати факс з Польщі, потім мене знову завернули, навіть не знаю чого, і я пішов до консула. Там розказав для чого і чому їду до Польщі, провів коротку лекцію з географії Польщі і замучений дядько-консул таки дав добро. Так на третій раз у мене прийняли документи.
 
На годиннику було вже 15.00 і таким чином я провів 6 годин в боротьбі за штампик «панство-шенген» нічого не ївши і не пивши.
На цьому моя епопея з посольством ще не закінчилася, бо буде ще дзвінок з посольства до мене з обговорення наступної проблеми:
 
« У пана заброньовано тільки одну ночівлю в схроніську. А пан просить візи на 8 днів. Чому то так?»
«… мої пояснення…»
«То може пан привезе додаткові бронювання в посольство і ми відкриємо потрібний коридор, в іншому випадку можемо відкрити тільки коридор на 2-3 дні»
«… я знову щось говорю, але вже не пам’ятаю що…»
 
І хоч такий дзвінок приніс мені зайву мороку і не був приємним, та я все рівно відчув – Польща,
то вже Європа. Тут держпрацівник явно існує для людей, а не люди для нього. Можете собі уявити, щоб у нас телефонували з якоїсь держустанови, куди ви здали невідповідні документи і намагалися допомогти вирішити вашу проблему. У нас в такому випадку документи просто відправляють назад і доведеться вам починати усе з початку. І добре, якщо пояснять в чому проблема.
 
Цього разу я вирішив піти легким шляхом і зробив неоплачене бронювання готелю в Закопане через інтернет. Така «липа» не пройшла. До Львова їздив дурно. Довелося в екстренному порядку бронювати додаткові схроніська, оплачувати їх і наступного дня знову везти до Львова нові факси.
 
Цього разу все пройшло гладко і напис «паньство-шенген» яскравою плямою засвітився у моєму «цнотливому» закордонному паспорті.  І засвітився він дуже навіть вчасно, бо того ж таки вечора  ми виїхали до Європи.
 
Доречі, ніколи не думав, що віза в паспорті то така симпатична і кольорова наклейка в паспорт. Чомусь уявлялось, що це просто якийсь штампик синього кольору.
І ще раз «доречі», про «цнотливий» паспорт. Робив я його далекого 2003 року – для поїздки на Алтай, бо тоді витала якась інформація про ймовірне введення візового режиму з Росією, та паспорт не знадобився і з того часу припадав пилюкою в шухляді. Та от нарешті і він став у пригоді.
 
Ось так і закінчилася візова епопея.  Все разом обійшлося в таку суму:

поїздка у Львів 1 - 91 грн.
страховка на Польшу - 138 грн. // Робив якусь екстремальну і дорогу – щоб підходила під візове алібі. Перестраховувався, як для першого разу.
консульський збір - 422 грн.
поїздка у Львів 2 - 90 грн.
поїздка у Львів 3 - 225 грн. // Їздив машиною, бо поспішав.
РАЗОМ - 966 грн.
 
Не дешево, як для простої візи, та що поробиш, запланували поїздку і все тут.

Про дорогу і кордон
Ну, дороги до кордону у нас як і всюди по Вкраїні милій: місцями є, а місцями краще промовчати. Їхали через Львів і траса між двома славними містами Бандерштату явно не спішить готуватися до розпіареної футбольної феєрії 2012 року.
Місцями такі асфальтові пагорби посеред дороги, що якби не високий кліренс, то колеса можна було б погубити. Напевно це були «ПУЧИНИ» :-)
·         Десь на трасі Тернопіль-Київ зустрічав такий напис на дорожньому щитті: «Обережно, ПУЧИНИ !!!» Цікаво, що вони цим хотіли сказати, і як ці знаки читають іноземці, які їдуть по цій дорозі. 
При наближенні до кордону стан дорожнього покриття почав вселяти надію, але розмітка все рівно шкутильгала.
Кордон проїжджали доволі довго, хоча й не знаю чому. Просто там ніхто не спішить. На дворі була вже глупа ніч.
Навколо знову крутилися «рішали», які за 500 грн пропонують позачерговий переїзд кордону, стояла купа ТІРів, світилися ліхтарі і скалились «вибитими зубами» шлагбауми. Тут я зрозумів одне, головне - стати в потрібну чергу.
Наші речі і машину не перевіряли. Певно всіх відлякували, не дуже свіжі, похідні черевики 45 розміру, що стирчали в багажнику.
Нарешті кордон пройдено і симпатична польська «таможниця», віддаючи нам честь, пропускає до Європи (не сприймайте це буквально :-)).
Після кордону картинка різко міняється. Покриття майже відмінне, дорожні знаки яскраві і чудово світяться в темряві, горизонтальна розмітка аж ріже очі. А найбільше вразили освітленні пішоходні переходи. Їдучи по такій дорозі відчуваєш себе в безпеці - так і заснути можна, що ми всі успішно і зробили.  Звичайно ж всі, крім водія. Він якщо і спав, то цього ніхто не помітив.
Слід відзначити і польську систему маркування трас - вона вражає своєю раціональністю. На кожній трасі є номер, які відображаються і на картах, а після розвилок завжди є повтор номера траси і т.д. і т.п. За таких обставин, навіть хронічно хворі просторовим кретинізмом не зможуть заблукати на польських кресах. Хоча така раціональність в Європі зустрічається не всюди. Деякі країни послуговуються методикою напрямків – як і в нас, а деякі – номерацією.
 
На ранок були в районі Катовіце – аналого українського Донбасу. Поселилися в агрооселі (30 злотих з носа) і поїхали на шопінг – по туристичних і спортивних магазинах. Не скажу, щоб дуже щось купували, але подивилися і прицінилися.
А наступного дня вже були ГОРИ…
 
ГОРИ
Спочатку треба заплатити пеньонзи – 4 злотих з особи – за вхід у парк народовий і вже аж тоді будуть гори.
А в горах тут трохи не так як у нас. Ходити можна тільки по стежках, ягоди і гриби збирати не можна, купатися в річках і озерах теж, в наметах ночувати заборонено, вогонь палити теж. Одним словом «НЕ ВОЛЬНО». Хоча така строгість діє тільки в межах парку народового, але він покриває майже всі цікаві частини Високих Татр. Зате тут, незважаючи на велику кількість люду, який іде, повзе, пнеться і плентається до гури або вниз – ЧИСТО. Нам би таку чистоту на Говерлі як у них, а їм би таку вольність як у нас - була би благодать туристська :-)

похід високі татри
Гори стрімкі, скелясті, мальовничі із яскравим альпійським характером. Якщо ваша уява домалює ще трохи льодовиків і сніжників на вершинах, то буде вам справжнісінький Кавказ, та нажаль, висоти тут не ті.
При підйомі до першого нашого схроніська мене вразила велика кількість людей, які в такий активний спосіб витрачають свій час, але здобувають купу позитивних емоцій і здоров’я. Нам кілька разів зустрілися, навіть, старенькі католицькі монашки.
Стежки тут часто викладені каменем, добре промарковані, а в місцях де є можливість повернути не туди, стоять стрічки з відповідними написами.
похід високі татри
Вражають своїми масштабами і гірські озера, їх тут явно більше ніж в Українських Карпатах.
В схроніськах можна придбати чудові карти місцевості з маркерами маршрутів, часовими відрізками, заламіновані і з можливістю зручного складання в потрібний розмір.

похід високі татри
Таке задоволення коштує в межах 20 злотих (1 злотий – 2,7 грн)
 
СХРОНІСЬКА
Настав вже час розказати і про них. За час мандрівки ми переночували в трьох схроніськах. Два з них – на польській стороні, а одне – на словацькій.
 
Схронісько №1: Мурованець – одне з найбільших в Польщі.
Знаходиться неподалік села Кузьніца (пишеться здається так), район Закопане. Від села близько 2 годин підйому по стежці.
З цього схроніська зручно ходити «Шлях Орла» (Orla Perc) – популярний гребневий маршрут з пробитими ланцюгами, драбинками і т.д. (не рекомендую людям, які бояться висоти) і підніматися до Чорного і Замерзлого ставу.
 схронісько Мурованець
Схронісько збудоване давно, масштабно і фундаментально. Інколи в мурованих стінах можна зустріти каменюки розміром з бегемота. І хоч будівля майже повністю з каменя, та в середині 20 століття пожежа ледm не знищила схронісько. Тому зараз всілякі протипожежні інструкції тут на кожному кроці і не пускають ночувати на підлозі (якщо немає вільних місць). В інших схроніськах така опція присутня. Це мотивується тією ж технікою протипожежної безпеки (щоб не захаращувати проходи).
 
Вартість проживання в Мурованці з особи становить 38 злотих. Ми ночували в кімнаті на 6 осіб. Разом з нами ночувало ще дві чарівних полячки і поляк.
Харчування в схроніськах можна організовувати самостійно – користуючись місцевим вжонтеком (окропом), або замовляти в їдальні.
В Мурованці вжонтек платний – 1 злотий за літр, але гроші збираються у форматі добровільних пожертв у скриньку. Хорчування доволі дороге, але ми мусіли спробувати – для ознайомлення з польською кухнею. Особисто мені кухня заімпонувала, хоча тут багато м’ясних страв і кебас (ковбаси), які смачненько смажать з цибулькою.
 схронісько Мурованець
В Мурованці місця багато, але і ночуючих теж, тож ввечері простора їдальня, а по сумісництву і кают-компанія, забита людьми, які говорять, діляться враженнями за день, з картами на столах планують наступні виходи, вечеряють. Слід відзначити, що пропри високу концентрацію туристів, середній звуковий різноголосий і різномовний децибел по залу не перевищував прийнятну норму і дозволяв комфортно спілкуватися за столом – «європейська культура» :-).

Цього дня ми встигли поселитися, попоїсти кисленької капусти з кебасами, сходити до Чорного ставу, купити карту і вже з нею спланувати наступний день – день Орла, прийняти душ і солодко задрімати на двоповерхових ліжках схроніська.
 
!!! Обережно: в цьому схроніську можна легко сплутати чоловічу і жіночу душові кімнати, що і було нами успішно зроблено. А якщо бути чесним – то мною :-). Хоча інші теж, можливо, спутали, та не призналися.
 
Наступного дня був Orla Perc (Шлях Орла) і було весело. Наплічники ми залишили в камері зберігання - по 3 злотих за штуку і полізли в гури. 
Orla Perc
Правда рекомендую усім ходити Orla Perc (Шлях Орла) від перевалу Заврат до гори Гранат і не навпаки – як зробили ми. Бо так, знову ж таки, не вольно. На найскладнішій частині маршруту рух дозволено тільки в одному напрямку – з метою безпеки. А так як ми цього не знали, то довелось нам з Карасем червоніти як раки на пательні, та під здивовано-обурено-нерозуміючі погляди і вигуки «не вольно», від зустрічних туристів, перти на пролом. А що ж нам – вертатися і не відчути себе орлами.
 
гора Гранат
Длугий в цей час, спустившись до низу, насолоджувався своїм особистим досягненням – підйомом на гору Гранат – вище Говерли. Весь «Шлях Орла» йому завадив пролізти його здоровий глузд.
Ввечері був переїзд в іншу долину, до іншого схроніська, за іншими пригодами.
 
Схронісько №2: Розтоки
Дісталися ми до нього шляхом автомобільного маршкидка, і хоч були варіанти пішого переходу від Мурованця, та в нас на це не було часу. Звідси планувався підйом на Риси.
схронісько Розтоки
Схронісько Розтоки знаходиться серед лісу, в стороні від головної дороги і по архітектурі нагадує величезну колибу. Саме цим у наших спогадах воно заслужило титул найзатишнішого з тих, що ми відвідали і найбільше нагадувало рідні карпатські колиби, в яких доводилося не раз ночувати під час зимових походів. Хоча слово «нагадувало», це дуже голосно написано. Насправді в цьому схроніську була і гаряча вода, і душ, і безкоштовний вжонтек, і чарівна панянка на ресепшені, яка впала до ока нашому Карасю.
Вечерю ми варили на вулиці і в казаночку у нас апетитно булькотів грибний супчик із справжніми грибами. Де ми їх взяли, не скажу, бо не вольно :-).
Ночівля в цьому схроніську обійшлася нам теж десь приблизно по 35 злотих з носа.
І ще про приємне. Тут ми бронювали і оплачували три ночівлі на одного, але цю бронь нам без проблем змінили на одну ночівлю для трьох по взаємозаліку.
 
Переночували і наступного дня почали підйом на гору Риси (2499 м) – найвищу вершину Польщі.
Шестикілометрова дорога до схроніська на березі озера Морське Око запам’яталася відмінним асфальтом, купою туристів – часто можна побачити сім’і з дітьми на колясках і кінними екіпажами, що везуть лінивіших, або багатших догори і вниз (підйом – 40 злотих, спуск – 30). Коні, доречі, теж європеїзовані – спорожняються тільки у відро, яке вправно підставляє кучер під час руху. Завдяки цьому, незважаючи на інтенсивний кінний рух, асфальт чистий. Інколи нас обганяли автомобілі і хоча тут заборонено кататись й на велосипедах, та певно і тут є якісь «блати», а може офіційні виключення.
 
Вершина Риси запам'яталася великою кількістю молодих, середніх і літніх відвідувачів, які не дивлячись на доволі складний і небезпечний підйом, майже безперервним потоком ідуть до вершини. Певно саме в таких місцях гартується характер і гонор нації.
А ще Риси  запам'яталися обладнаними стежками із сходинками, ланцюгами і скобами, чистотою довкілля і приємністю та суворістю навколишніх пейзажів.
риси у високих татрах
Досягнувши вершини, ми розгорнули жовто-блакитний прапор, сфотографувалися і подалися до Словаччини – в гості до ще одного братнього народу. Спочатку піднялися на словацькі Риси, вони вищі на 4 метри від польських, а за тим почали спуск до долу.
Риси у Татрах
Ночівля була запланована в найвисокогірнішому схроніську в Татрах – «Хаті під Рисами».
 
І ще про Риси – версія походження назви. Чув думку, що вона походить від добре помітної риски (смужки), на горі, що утворюється залишками снігу, який ховається в жолобі справа від стежки, якщо іти на верх.
 
Схронісько №3: Хата під Рисами.
Тут усе най-най.
 
Найвище – близько 2300 м, тому все у схроніську приносне і приноситься людьми на своїх плечах. Для цього використовують спеціальні пристосування – типу каркасні саморобні наплічники з дуже широкими лямками і спеціальні «чуваки» - аля шерпи. Можна і собі знести щось загальне вниз і за це отримати якусь знижку, та нам туди не подорозі.
 
Найбільші ціни на проживання – 15 євро. Так, вже в євро, бо Словаччина в євро-зоні. Хоч і злоті приймають, але по невигідному курсу. Якщо немає місця, то пускають ночувати на підлогу в їдальні, але ціна від того не міняється. В будні дні тут дешевше – 10 євро.
У нас спочатку була спокуса переночувати просто неба, та вирішили насолодитися усіма благами і заборонами цивілізованої Європи і ночувати в готелі.
 
Найдорожчий вжонтек – 1,5-2 євро за літру - як сторгуєшся. Вода тут приносна. Джерело було, але пересохло. Тому краще приходити з своєю.
 
Найсучасніша архітектура – схронісько сучасне і зараз на стадії відновлення, бо не так давно зійшла лавина і зруйнувала частину будівлі.
 
Найромантичніший туалет над прірвою. Це треба бачити, а краще там посидіти, що ми результативно і зробили наступного ранку.
Туалет під Рисами
Про ціни на харчі я краще промовчу. Харчувалися ми своїми продуктами, незважаючи на неприємні, і як на мене – недоречні, написи коло столів: «Пікнік тут не робіть, своє їжте на вулиці». Так робили не ми одні.
 
Зате і краєвиди з вікна тут найальпійськіші – суцільні скелі.

З персоналом спілкувалися на рідних мовах і словацька нам дуже сподобалася, бо зрозуміла.
Чого не скажеш про сам персонал – хлопець там, явно, з єврейськими замашками. Або ми погано один-одного розуміли.
Засинали під голосний шум підвипивших словаків, німців і поляків.

І ще варто згадати про Іліча, який тут ступав в далекому 1913, і про що зараз яскраво нагадують відбитки його червоних стоп і лодонь на каміннях коло схроніська - Іліч дерся на Риси.
Риси і Іліч

ЩО СПОДОБАЛОСЬ
Дороги: розмітка, знаки, вказівники, стан покриття, культура поведінки автомобілістів.
 
Люди: в магазинах, схроніськах, на стежках, і парковках. Веселі, усміхнені, привітні, стримані, виховані. Хоча думаю, що бувають і виключення, як і всюди.
 
Ціни: майже такі як і у нас, на щось більші, на щось менші, але, в принципі, співмірні. По цьому показнику ми вже майже Європа, от ще б зарплати підняти :-).
 
Природа і не тільки в горах, а й на рівнині. Збережена, мальовнича.
 
 
ЩО НЕ СПОДОБАЛОСЬ
Не вольно – багато чого заборонено. І це вірно з точки зору збереження природи, та якось від того легше не стає. Туризм, мандрівництво і т.д. в нашому розумінні тут сильно утруднений, або й взагалі не можливий. Саме тут доречно вживати такі популярні зараз слова як трекінг (trekking), рафтінг (rafting) і т.д. А от походам, мандрам і експедиціям тут наразі не місце.
 
Людяно – гори невеликі по площі, освоєні, доступні і людей тут дуже-дуже багато. Окрім того, такий вид відпочинку в Європі популярний, тому від соціуму тут не відпочинеш.
 
Марковано – все промарковано, переміряно і зникає момент несподіванки і «папандосу».
 
Я взагалі не люблю відпочинок з автомобілем. Немає відчуття експедиції, пригоди, відірваності від цивілізації, незалежності.
 
Ну і там ніхто не розмовляє українською :-)
От і все, приїхали…
Честь командос !!!
І до наступних мандрів...
 
 
 Більше фото є тут: https://picasaweb.google.com/volodymyr.horon/2011_09_?authuser=0&feat=directlink

  • 1
Якраз сьогодні почав планувати подорож Високими Татрами на наступне літо ;)

+1 ооо :) я б теж хотів:)

ну от, вже і команда підзбирується :-)

Володя, користуйся бутьласка скраданнями, і твій журнал стане значно зручніше читати.

а от поїздочка кльова! вітаю!

а як ним користуватися?

або при створені нової теми, ну або мож цю відредагувати. щоб зробити скрадку, тре натиснути цю кнопку http://clip2net.com/s/1cvpi, можна просто натиснути і писати нове в скрадку, а можна виділити вже існуючий текст і натиснути ту кнопку (типу як задати Bold в ворді) і воно зробиться от таке сіровиділене http://clip2net.com/s/1cvqb, а перед тим буде вікно де можна вписати підпис по якому тре клацнути аби відкрилось все, типу заголовку. Сподіваюсь пояснив понятно)

дякую, вже розібрався і зробив

і цікаво і печально, кльово шо там всьо чисто, але не тішить те шо там неможливо почувати себе вільно: іти по маршруту, розбиватися в тому місці де вважаєш за потрібне, ночувати де хочеться і жити в наметах готуючи їсти власноруч.
То скільки часу ви там були, я так зрозумів 5 днів і скільки грошей ви витратили суто на прожиття-перебування в тих горах не рахуючи добрання і тої фігні що для того щоб побачити сусідські гори пару днів тре було віддати практично 1000 грн. Печально те що воно ніби то і під носом а всеж за кордоном, не так державним а як з менєнгітним

без візових моментів вся поїздка обійшлася в 1500 грн на особу (проживання, харчування, транспортні витрати і т.д.)
окремо без транспорту витрати не виділяв, тому зараз вже не порахую.

місця там файні але і дуже дорогі як на мене:)
нє, не хочу евроінтеграції, шоб за пару днів чорногори тре б було відати штуку гривень))
Доречі тре Хуліганку попитати скільки їм альпи обійшлись для порівняння цін, все ж таки хочеться в ті гори О:-)

Цього року мандри в Альпах з виходои на Монблан = 700 євро (включено все).

Поляки в Татрах дуже хвалили Доломіти (особливо для любителів мультипічів і т.д.)

дякую за інфу :)

прочитала і вкотре переконалася, що "музейні" гори не для мене(( подорож - то перш за все воля, а ходити по чисто вилизаній безальтернативній стежці... на Кавказі ще є непопсові маршрути!))

тут я з тобою згоден на 100 %

Дякую за розповідь! Сам був там у 2005 році, згадалося. Правда я ходив тільки по Словацьких Високих Татрах, вони красивіші і легші - пологіші, обійшов майже усі за тиждень. Спочатку теж шугався цього "не вольно", але під кінець второпав, що то все тільки для галочки, ніхто за тобою не слідкує. Під кінець подорожі до того обнаглів, що заночував у наметі прямо на вершині Криваня (п'ятачка вершини як раз вистачило на мій намет :) ), а потім 2 рази у лісі в наметі, збираючи білі гриби і готуючи їжу на ватрі. Якщо вдало сховатися, то ніхто за руку і не схопить. До цього доводилося втрачати багато часу на повернення до кемпінгу кожного вечора. Але все ж таки сходити зі стежки я б не радив, бо одного разу вирішив зрізати дорогу і потрапив під невеличкий камнепад, від якого залишився шрамик на нозі, то все "не вольно" для нашої ж безпеки.

з 2005 можливо "не вольності" стало більше :-)

Також планую відвідати Польські Татри і цікавить, чи можна в схроніськах зарядити акумулятори, тобто чи є доступ до електрики, та скільки це коштує?

в тих, де ми були - доступ є і він безкоштовний

  • 1